11 серпня у Центрі активності громадян у Хмільнику відбувся пам’ятний захід «Митець і громадянин», присвячений світлій пам’яті людини, чиє ім’я для багатьох хмільничан нерозривно пов’язане з історією міста, його людьми та подіями. Йдеться про фотографа, оператора, художника і краєзнавця Миколу Андрійовича Загороднього.
Фотоапарат і камера Миколи Загороднього стали своєрідним літописом Хмільника. У його роботах залишалися обличчя людей, вулиці, події, будні та свята. А його живопис дозволяв по-іншому бачити світ.
Ведучі заходу Любов Коляда та Руслана Гонтюк провели присутніх сторінками творчого і життєвого шляху Миколи Андрійовича. У спогадах тих, хто знав Миколу Андрійовича багато років, поставав не лише професійний фотограф чи оператор, а людина надзвичайної працездатності, відповідальності, щирості та внутрішньої вимогливості.
Заступник Хмільницького міського голови Сергій Редчик згадував ранкові зустрічі з Миколою Загороднім у міському парку. Це були звичайні, на перший погляд, моменти спілкування, які сьогодні набули особливої цінності. Сергій Редчик наголосив, що творчий доробок Миколи Загороднього є важливою спадщиною Хмільника, адже в ньому збережено частину історії міста. Бо Фотографія, зроблена сьогодні, завтра стає спогадом, а через роки – історичним документом.
«Хмільник очима Миколи Загороднього»
Особливою частиною вечора стала презентація фільму «Хмільник очима Миколи Загороднього», яку представила начальниця відділу культури і туризму Юлія Цупринюк. Вона також поділилася особистими спогадами про спільну роботу з Миколою Андрійовичем. За її словами цей фільм став своєрідним продовженням справи Миколи Андрійовича, а кожен кадр сьогодні має історичне значення.
«Кожен кадр – особлива робота»
Про Миколу Загороднього згадував і колишній міський голова Володимир Мельничук. Він говорив про зустрічі з митцем, його шляхетність та особливе ставлення до роботи. За словами Володимира Мельничука, для Миколи Загороднього не існувало випадкової роботи: кожен кадр, кожна світлина мали бути якісними й зробленими з душею.
Про нього говорили ті, хто знав його особисто
На пам’ятний захід приїхали й гості з Вінниці. Провідний методист Вінницького обласного центру творчості Жанна Дмитренко декламувала власні вірші, присвячені Миколі Загородньому. За її словами, не кожній громаді випадає щастя мати митця, який упродовж років зберігає для майбутнього історію та образ рідного міста.
Своїми спогадами ділилися друзі та колеги Миколи Андрійовича – доктор історичних наук, професор, академік Української академії історичних наук Сергій Гальчак, доктор історичних наук, професор, почесний краєзнавець України Юрій Степанчук, заслужений журналіст України Василь Паламарчук, відомий видавець Ігор Балюк, педагог, краєзнавець і журналіст Микола Дорош, освітянка, журналістка, почесний краєзнавець України Віра Степанюк.
Миколу Загороднього згадували, як наполегливого і дуже працьовитого митця. Незалежно від того, працював він над фотографією, фільмом чи картиною. Але не менш важливими для тих, хто його знав, були його людські якості – щирість, відкритість, надійність і готовність спілкуватися та допомагати.
Коли фотоапарат стає способом бачити світ
Окрема сторінка заходу була присвячена живопису Миколи Загороднього. Відомий хмільничанин, витинкар, художник, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Дмитро Власійчук повернувся у спогадах до років, коли Микола Андрійович лише починав створювати свої картини.
Дмитро Іванович із захопленням згадував про Миколу Загороднього як дуже творчу особистість. Він не просто фіксував навколишній світ. Він постійно шукав власний спосіб його побачити й передати іншим.
Передати не лише знання, а й любов до справи
Зворушливими були спогади нинішнього керівника народної аматорської кіностудії «Гіпаніс» КЗ «Будинок культури» Олександра Пясецького. Він говорив про допомогу та знання, які свого часу отримав від Миколи Загороднього. Адже справжня спадщина митця – це не лише картини, фотографії чи фільми, які залишаються після нього. Це ще й люди, яких він навчив. Люди, яким передав частину свого досвіду, показав тонкощі професії. Про створення перших фільмів разом із Миколою Загороднім розповіла бібліотекар краєзнавчої літератури Оксана Михалиця.
Найцінніші спогади – родинні
Та найтеплішими, мабуть, були слова сина Миколи Загороднього – Андрія. Він подякував усім, хто прийшов згадати та вшанувати його батька, і поділився родинними спогадами. Андрій розповів, як батько навчав його та брата Максима працювати з фотоапаратом і камерою. Навчав не лише технічним навичкам, а й бачити світ по-іншому, помічати деталі, зберігати моменти, які сьогодні здаються буденними.
На завершення Андрій сказав, що, можливо, з часом продовжить справу батька – творити, зберігати та закарбовувати наше сьогодення.
Пам’ять, яка продовжує жити
Микола Загородній усе своє творче життя допомагав зберігати пам’ять – про людей, про місто, про його життя. Тепер уже Хмільник зберігає пам’ять про нього.
Фотографії, картини, фільми, спогади колег, друзів, учнів та рідних – усе це частини великого творчого доробку, який не дозволяє людині зникнути безслідно. Микола Андрійович залишив після себе не просто архів світлин чи мистецьких робіт. Він залишив погляд на Хмільник – пильний, чесний і небайдужий.
