Книга Тані Поставної «Коли я була лисицею» для мене — це немов той самий таємничий портал у лісі, що веде назад, до найщиріших і найчутливіших куточків дитинства
Погода на найближчий час
Вінниця
Погода на 10 днів від sinoptik.ua
Як доросла, я завжди відчуваю легкий трепет, коли знаходжу твір, здатний не просто розповісти історію, а стати містком між двома світами — моїм теперішнім «я» і тією маленькою дівчинкою всередині. І саме тому я впевнена, що ця книга буде діалогом для читачів дуже різного віку: для дітей, які ще всередині цієї історії, і для дорослих, які намагаються її зрозуміти та згадати.
Ця книга — майстерно створена притча, яка вражає своєю чесністю. Вона не втікає від важких тем: втрата рідного дому, болючий процес адаптації в прийомній сім'ї, глибока, глитка самотність дитини, яка почувається «не такою, як усі».
Для дитини, яка страждає від самотності чи несприйняття, це стане історією-дзеркалом, яке дарує надію. Для дорослого — ключем до розуміння внутрішнього світу не лише власної дитини, але й себе самого. Метафора лисиці, якою народилася головна героїня, — це не просто казковий прийом. Це про вроджену обережність, про іншу природу, яку оточуючі не завжди розуміють. Спостерігати за тим, як ця «лисичка» вчиться довіряти, приймає любов, але при цьому не перестає бути собою, — це неймовірно зворушливий і психологічно точний досвід.
Мені як читачці було надзвичайно цінно те, як Таня Поставна вміє говорити про найскладніші емоційні стани простою, але не зрозумілою мовою. Ось, наприклад, сцена, де головна героїня вперше по-справжньому сміється, або момент, коли вона розуміє, що її страх зменшився, тому що поруч є хтось надійний. Це невеликі, але дуже потужні моменти, які навчають і дорослих сприймати життя глибше, бачити ці маленькі перемоги над собою та навколишніми обставинами. Вони роблять книгу справжнім інструментом емоційного виховання як для дитини, так і для дорослого.
Окремої розмови заслуговують ілюстрації Марії Фої. Вони — не додаток, а повноцінна частина розповіді. Її роботи немов вишивають додаткові сенси, які не вклалися в слова. Відтінки вохри, червоного та блакитного створюють унікальну атмосферу, то м'яку і мрійливу, то тривожну. Це робить книгу особливо привабливою для юних читачів, розвиваючи їхній естетичний смак, а для дорослих — відкриває нові рівні інтерпретації. Як запам'ятався мені образ тієї самої лисиці — не як звіра, а як втілення вільного, незалежного духу героїні. Ця візуальна складова робить книгу справжнім арт-об'єктом, який можна розглядати знову і знову.
«Коли я була лисицею» — це книга-терапія, книга-обійми. Після неї не лишається важкої ностальгії, а лише відчуття тепла і спокою. Вона нагадує, що наші «дивності» та рани — це частина нашої сили, і що найголовніше — це знайти або створити навколо себе простір, де тебе приймають таким, який ти є. В цьому її універсальна магія: вона одночасно для всіх — і для кожного окремо. Це одна з тих історій, до яких хочеться повертатися в різні періоди життя, щоб знову відчути ту саму мудру і ніжну підтримку, що йде зі сторінок.
